Публікації

Фісатіді Г.Д.

Валюта зобов’язання: банківські кредити та позики між фізичними особами

Розглянуто питання правомірності вираження зобов’язання в іноземній валюті на найактуальніших на сьогоднішній день прикладах банківських кредитів та позик між фізичними особами.

Останнім часом зростає практика звернення до суду з позовами про визнання недійсними кредитних договорів в зв’язку з вираженням зобов’язання за такими договорами у іноземній валюті (частіше в доларах США). Зрозуміло, що в умовах сучасної світової кризи, при масовій неспроможності повернути кредитні кошти, всі засоби підходять, але ми вже маємо практику судів, які такі позови задовольняють.

В цій статті я намагаюсь проаналізувати норми діючого цивільного та господарського законодавства, та встановити, в яких випадках законодавець дає нам право виражати зобов’язання в іноземній валюті.

В ст. 99 Конституції України закріплено, що грошовою одиницею України є гривня.

На підставі цієї норми ч.1 ст. 192 ЦК України «Гроші (грошові кошти)» встановлює, що законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня.

Частина 2 цієї ж статті закріплює, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку, встановлених законом.

Тобто іноземна валюта це теж гроші (грошові кошти), але використовується вона виключно в передбачених законом випадках.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Що стосується грошових зобов’язань учасників господарських відносин, то згідно із ч.2 ст. 198 ГК України,  такі грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Укладення кредитних договорів регулюється в тому числі ст. 1054 ЦК України, де закріплено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Спеціальним законом, що регулює відносини за банківським кредитом є Закон України «Про банки і банківську діяльність», в преамбулі до якого зазначено, що метою цього закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

Відповідно до ст. 2 такого закону, банківський кредит – будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

При цьому кошти, як зазначено в цій же статті, - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Таким чином згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит – це зобов’язання, яке може бути виражене в іноземній валюті. Відповідно і виконанню підлягає таке зобов’язання саме в іноземній валюті.

Так, викладене раніше поняття зобов’язання, що знайшло своє закріплення в ст. 509 ЦК України, визнає зобов’язання як правовий зв'язок між двома суб’єктами (сторонами), що має односторонню спрямованість: на одну сторону зобов’язання покладається обов’язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматися від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов’язання надається право, що кореспондує обов’язку першої. У випадках укладання двостороннього договору (продаж, підряд, кредит, ін.) кожна із сторін є кредитором за одним зобов’язанням і боржником за іншим, причому обидва зобов’язання взаємно обумовлюють одне одного.

Зважаючи на те, що банківський кредит це не тільки зобов’язання надати грошові кошти, але й зворотньє зобов’язання такі грошові кошти повернути та сплатити проценти за користування ними, то банківський кредит – це зобов’язання, в якому банк зобов’язується надати позичальнику грошові кошти (в тому числі в іноземній валюті) в кредит в обмін на зобов’язання позичальника повернути такі грошові кошти (в тій самій валюті) та сплатити проценти за користування такими грошовими коштами (також в валюті кредиту).

Викладені норми діючого законодавства України дають підстави беззаперечно стверджувати про правомірність передачі банками в кредит юридичним або фізичним особам іноземної валюти, та визначення обов’язку таких осіб повернути такий кредит та сплатити проценти за користування ним саме в іноземній валюті. (Слід зазначити, що кількість справ, за якими на користь банків судами стягувалась заборгованість за непогашення кредиту, в тому числі процентів за його користування, та штрафних санкцій в валюті, відмінній від гривні, досить значна. Прикладами є постави Вищого господарського суду від 28.05.2008р. по справі № 27/391, від 30.01.2007р. по справі № 18/262, від 28.09.2006р. по справі № 6/362-14/387.)

 

Якщо вже зайшла розмова про валюту зобов’язання, неможливо не зупинитися на такому питанні як укладання договорів позики між фізичними особами.

Так, згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Зрозуміло, що норми Закону України «Про банки і банківську діяльність», які встановлюють можливість надання кредиту в іноземній валюті, на ці випадки не розповсюджуються.

Проте, як вже зазначалося вище, згідно з ч. 2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. А якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом, що прямо передбачено в ч.2 ст. 533 ЦК України.

Дана норма передбачає, що при укладенні договору позики між фізичними особами, в позику передається сума, виражена в гривнях, та поверненню підлягає сума в гривнях, проте якщо було визначено еквівалент суми позики в іноземній валюті, то на момент повернення розмір суми визначається за офіційним курсом відповідної іноземної валюти.

Це положення є зрозумілим, та не викликає якихось утруднень на практиці до настання моменту прострочення повернення або неповернення позики у встановлений строк.

Так, згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зрозуміло, що надання коштів в позику – це грошове зобов’язання. З викладеної норми вбачається, що на неповернуту вчасно суму позики можуть бути нараховані 3% річних та індекс інфляції.

На прикладі маємо ситуацію, коли сума позики збільшується не тільки на 3% річних та індекс інфляції, але ще й на розмір зміни курсу відповідної валюти.

Чи є це правомірним?

Вже існує практика Верховного суду України, який в своїй ухвалі при перегляді судових рішень першої та другої інстанції про стягнення суми позики в гривнях з урахуванням зміни курсу долара США до гривні, та стягнення нарахованих на суму позики 3% річних та індексу інфляції, зазначив, що «… незважаючи на стягнення суми боргу еквівалентної 100 тис. доларів США за офіційним курсом Національного банку України на час розгляду справи, суд стягнув також індекс інфляції та три проценти річних, однак індекс інфляції веж врахований при обрахунку суми, яка підлягає до стягнення, оскільки первинно позичальник взяв у борг не 765 380,00 гривень, а 505 000,00 гривень, тому наведені розрахунки боргу не є правильними…».

 Така позиція Верховного суду не відповідає нормам діючого законодавства України, так як зрозуміло, що індекс інфляції не є тотожним збільшенню курсу долару США до гривні.

Встановлена законодавством можливість збільшення розміру позики, що підлягає поверненню, у випадку зміни курсу відповідної валюти не є відповідальністю за несвоєчасне виконання такого зобов’язання, чим в свою чергу є нарахування 3% річних та індексу інфляції.

Тобто правова природа цих «надбавок» до суми позики є зовсім різною, в зв’язку з чим одна не може виключати іншу.

Підсумовуючи викладене можна визначити, що при стягненні неповернутої позики, якщо був визначений її еквівалент в іноземній валюті, стягувач вправі основний розмір заборгованості визначати за офіційним курсом відповідної валюти на час стягнення, та  нарахувати 3% річних та індекс інфляції на суму позики (на ту суму в гривні, що була визначена в момент передачі грошей в позику).

 

Список використаних джерел:

  1. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: (В 4 т.)/ А.Г. Ярема, В.Я. Карабань, В.В. Кривенко, В.Г. Ротань
  2. Хозяйственный кодекс Украины:  Научно-практический комментарий / Под общ. ред. А.Г. Бобковой.
  3. Агарков М.М. Избранные труды по гражданскому праву.